Він був таким звичайним трактористом
Й горілку міряв зовсім не склянками,
Ішов додому часто напідпитку,
Але завжди упевнено і прямо.
Кричала жінка – «Не допомагає,
Що господарство на її плечах…»
Та потім всі образи забувала,
Як турбувавсь за донечок-дівчат.
Його дівчата… Три кохані зірочки.
Дівки-красуні на усе село,
Любив доньок, своїх весняних квіточок
Й не жалкував, що сина не було…
Роки пройшли. Нічого не змінилося.
Лише постарів, зовсім сивий став.
Юрба онуків в гості − як раділося!
Такого щастя точно не чекав.
Ну і нічого, що болить спина,
Тютюн такий міцний як і колись.
Закурить та згадає молоді літа,
Коли до жінки тільки придививсь.
Його любили й поважали друзі,
Сім’я велика цінувала й берегла,
Але життя – немилосердне та жорстоке
І навіть віра не допомогла…
Стоїть гранітний пам’ятник на цвинтарі,
Навколо нього айстри зацвіли.
Він полетів небесне поле сіяти
І журавлі проводить діда потяглись…