Публікації

Публікації наші та про нас

Представники ГО «Гуманітарний рух» взяли участь у панахиді

AdMIN Leave a Comment

У Дніпрі в останню путь провели двох розвідників, що загинули 18 червня на Донбасі, їм було всього 28 та 32 роки і загинули вони під час виконання військових обов’язків. Це відбулося 18 червня, після 22 години. Рота глибинної розвідки щойно встановила апаратуру для прослуховування і рушила вздовж лінії розмежування. Командувач зупинив основну групу і з двома солдатами пройшов ще 50 метрів. Тоді хлопці і натрапили на розтяжку.

Павло Компанієць, майор, заст. командира по роботі з особовим складом 74 окремого розвідувального батальйону: «Первым шёл старший разведчик, старший солдат Андрущенко. Николай наткнулся на растяжку, услышал, как она взлетает. Поэтому первым был его крик – крик, чтобы предупредить своих товарищей. Он ещё сделал шаг навстречу ей, чтобы своим телом закрыть своих товарищей, чтобы им было нанесено меньше поражающих факторов».

Наступним поранення у голову отримав командувач роти, майор Сергій Лобов. Коли основна розвідгрупа прибігла на звуки вибуху, всі троє були при тямі. Микола Андрущенко благав побратимів полишити його і рятувати решту. Він загинув першим. Командувач роти зробив останній подих уже під час транспортування до шпиталю. Поранення солдата Бумагіна у верхні та нижні кінцівки виявилися сумісними з життям. Міну, що стала роковою для хлопців, у солдатських колах називають «Відьма».

Павло Компанієць, майор, заст. командувача по роботі з особовим складом 74 окремого розвідувального батальйону: «Растяжка шла к противопехотной прыгающей мине. Эта мина подпрыгивает вверх на высоту примерно 60-80 сантиметров. Начинена она шариками – примерно 2400 осколков, которые разлетаются в радиусе на 25-30 метров».

Після панахиди у рідній військовій частині, 28-річного Сергія Лобова поховали на Харківщині. Крім батьків і двох братів, у нього залишилась вбита горем наречена на 4 місяці вагітності. Довічною домівкою для Миколи Андрущенка стало Краснопільське кладовище у Дніпрі. Родом з анексованого півострова, хлопець отримав позивний «Крим». Обидва розвідники пішли на війну добровольцями.

Ольга Ковальова, волонтер, знайома Миколи Андрущенка: «Ми не рідні. Але коли ти приїжджаєш сюди і знаходишся хоч декілька годин, ти зближаєшся і відчуваєш, що ти можеш спати спокійно, поки ці хлопці захищають нас. І тоді, коли їх не стає, з’являється просто пустота».

Вічна скорбота і вічна пам’ять героям.

Автор: Юлія Красовська
Камера: Андрій Райський

9-channel.com

Представники ГО «Гуманітарний рух» взяли участь у пікетуванні Дніпропетровської обласної ради

AdMIN Leave a Comment

Сьогодні, 15 червня 2016 року, о 9-тій годині біля Дніпропетровської обласної ради почалася акція – пікетування «Визнання ветеранів війни-добровольців борцями за волю та незалежність України на території Дніпропетровської області» у якій прийняли участь кілька десятків представників добровольчих підрозділів ДУК ПП, «Азов», «Січ», «Сармат» тощо.

Підтримати акцію прийшли активісти таких громадських організацій міста та області як Дніпропетровська обласна організація Національного Руху Дмитра Яроша «ДІЯ», ГО «Самозахист підприєців», ГО «Гуманітарний рух» тощо, а також громадські активісти міста та області.

Акція отримала широке висвітлення від ЗМІ.

Дивіться фото- та відеозвіт:

Дякуємо усім, хто прийшов підтримати акцію «Визнання ветеранів війни-добровольців борцями за волю та незалежність України на території Дніпропетровської області».

Дякуємо обласним депутам, які одноголосно підтримали проект рішення про «статус ветеранів війни-добровольців учасників бойових дій, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення».

Це перший крок до визнання добровольців але попереду нас чекає ще довгий шлях.

Додаток:

13427999_1112577792149441_9212617069649388266_n13393939_1112577765482777_7936546380246445094_n

Социальный проект для переселенцев «Билет на работу»

AdMIN Leave a Comment

Благодаря фонду «Я верю в Украину» на Днепропетровщине стартовала вторая волна социального проекта для переселенцев «Билет на работу».

Проект предусматривает комплекс услуг социальной адаптации и переквалификации с последующим предоставлением вакансий:

  • возможность прохождения профессиональных, социальных и психологических тренингов, а так же индивидуальных консультаций
  • юридическую помощь и поддержку в решении любых вопросов
  • право выбора курса обучения
  • возможность переквалификации

Переселенцам нужно всего лишь заполнить короткую анкету: http://goo.gl/forms/fdv0HlfDjC

Детали можно узнать любым удобным способом:

Представники ГО «Гуманітарний рух» взяли участь у тренінгу «Організаційний розвиток»

AdMIN Leave a Comment

8 червня 2016 року у рамках проекту «Українська регіональна платформа громадських ініціатив» у Дніпропетровській області, який реалізується ГО «Центр підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск» за підтримки Європейського Союзу відбувся тренінг «Організаційний розвиток».

Під час тренінгу учасники дізналися про основні складові організаційного розвитку організацій, законодавче регулювання діяльності громадських об’єднань і благодійних організацій, легалізацію ініціативних груп, стратегію досягнення організаційної і фінансової сталості, основні засади членства в організації, ролі волонтерів та інше.

День видався дуже насичений. Учасники мали змогу оцінити свій рівень за кожним з напрямків, розповідали свої ситуації, задавали багато питань та, шляхом палких дискусій, знаходили рішення.

Веселі руханки та невеличкий відеоролик допомогли налаштуватися на роботу в групах, де вже більш детально було проаналізовано діяльність організацій на конкретних прикладах.

Захід проводився у м. Дніпро (Дніпропетровськ), в офісі Центру підтримки громадських і культурних ініціатив «Тамариск» на проспекті Олександра Поля (пр. Кірова).

Представники ГО «Гуманітарний рух» взяли участь у презентації МФ «Відродження»

AdMIN Leave a Comment

24 травня у м. Дніпропетровську у культурно-діловому центрі «Менорі», відбулася презентація регіонального представництва Міжнародного фонду «Відродження».

Крім представників ГО «Гуманітарний рух», на презентацію були запрошені представники громадських організацій, активісти, журналісти міста Дніпропетровська та області.

На презентації було представлено напрямки діяльності Міжнародного фонду «Відродження», програмні ініціативи, пріоритети конкурсу проектів для Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської областей та м. Маріуполь.

Після реєстрації учасників було відкриття презентації, вітальне слово та виступ Євгена Бистрицького, виконавчого директора МФ «Відродження». після чого була презентація результатів найбільш успішних проектів Фонду у регіоні за 2015 рік та Визначення актуальних потреб громадянського суспільства у регіоні, по завершенню офіційної частини заходу за кавою відбулося цікаве спілкування між організаторами та учасниками.

WP_20160524_11_15_02_Pro-

Що чекає на мешканців багатоповерхівок, які до липня 2016 не створять ОСББ?

Evgen Nebogatov Leave a Comment

ОСББ — це об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, альтернатива колишнім ЖЕКам і нинішнім КП (комунальним підприємствам).

Це неприбуткова юрособа, яку створюють власники житлових (чи нежитлових) приміщень для спільного користування, утримання та управління своїм будинком і прибудинковою територією.

Що станеться 1 липня 2016 року?

У цей день, згідно зЗаконом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», спливе термін, до якого мешканці мали б визначитися, як керувати своїм будинком без КП (комунальних підприємств). Чому без? Бо до липня цього року КП припинять свою роботу. Цим законом депутати, фактично, дали українцям рік, аби об’єднатися і створити ОСББ. Якщо у вашому будинку ОСББ ні ви, ні ваші сусіди не створили, то за вас це зробить місцева влада. Тобто місцевий виконком обере компанію, яка буде обслуговувати ваш будинок замість старих комунальних підприємств.

Що це будуть за компанії?

Наразі конкретних назв компаній ми не знайшли. Але, як прогнозують експерти та фахівці, охочих заробити на комунальних послугах для українців буде чимало. Серед них і реорганізовані КП, і нові приватні компанії. З них на конкурсній основі місцева влада і мала б обрати найдостойніший варіант для мешканців. Але за яким принципом робитимуть відбір — достеменно не відомо.

Чому краще організуватися в ОСББ і не чекати примусового підпорядкування «неоЖЕКам»?

Є кілька причин. По-перше, договір про надання послуг від імені мешканців будинку з компанією укладатиме представник влади без урахування думки мешканців. По-друге, чиновник самовільно буде призначати управителя для вашого дому і шансів, що ним стане ваш сусід або ви (як у випадку з ОСББ), дуже мало. По-третє, компанія, яка буде надавати послуги, зможе встановлювати тарифи для вашого будинку на власний розсуд (поки що є лише мінімальна межа, максимальної нема). Зарплатню цього управителя, до слова, теж буде закладено у вартість тарифів.

Якщо люди не погодяться з ціновою політикою, то «звільнити» компанію буде складно. Зокрема тому, що лише роботодавець (тобто чиновник) може ініціювати процес відмови від послуг, оскільки замовником є він, а не мешканці будинку (як в ОСББ). Єдине, що залишатиметься невдоволеним мешканцям, — вимагати зміни компанії або створювати ОСББ. В обох випадках це передбачає розірвання договору з колишньою компанією. А на це може піти багато часу, і не факт, що цього, врешті-решт, вдасться досягнути.

Що робити, аби не потрапити у «комунальне рабство»?

Створювати ОСББ або вступати в Асоціацію ОСББ. Так, принаймні, існує більше шансів контролювати кошти, які ви сплачуєте за комунальні послуги. Тобто на зборах ви і ваші сусіди вирішуватимуть, скільки платити і на що витрачати ці гроші — на дірявий дах, пластикові вікна у під’їзді чи на жарівки на сходовому майданчику. В ОСББ такі питання вирішують співвласники квартир. Якщо ж ОСББ немає, це рішення прийматиме керівник призначеної компанії.

У нашому домі ОСББ нема. Чи встигнемо створити?

Так. До 1 липня ще можна об’єднатися в ОСББ. У середньому, аби оформити ОСББ, потрібно від кількох тижнів до кількох місяців. Але все залежить від того, чи справою займається одна людина, чи кілька активних мешканців. Аби заощадити час, можна звернутись по консультації до юристів або ж до місцевої влади. Також вам можуть допомогти з досвідом в Aсоціації ОСББ у вашому місті. Варто врахувати, що консультації в органах місцевого самоврядування (точно) та в асоціаціях (зазвичай) є безкоштовними.

Як узагалі створити ОСББ?

Покрокових інструкцій в Інтернеті достатньо. Інша річ, що, судячи з кількості переглядів, вони чомусь не надто популярні серед українців. Основні моменти cтворення ОСББ прописані у законі. Ця інформація, але доступніше, викладена на сайтах місцевих рад (наприклад, на порталіЛьвівської міськради). В ютубі створено також чимало роликів на цю тему. Наприклад, такий.

Як діятиме закон у новобудовах, які введуть в експлуатацію після 1 липня 2016 року?

Цей момент у законі не прописаний. Але, як показує практика останніх років, у більшості новобудов, котрі здають в експлуатацію, ОСББ створюють автоматично. За умови, що відомо хоча б 50% власників квартир у будинку.

http://www.facenews.ua/

Україно-Британська команда подарувала позашляховик

AdMIN Leave a Comment

Україно-Британська команда волонтерів подарувала японський позашляховик марки Mitsubishi L-200 добровольцям підрозділу «Сармат» полку «Дніпро-1».

Після того як бійці підрозділу «Сармат» звернулися до свого військового капелана о.Дмитра Бігуна, він, від імені бійців, звернувся за допомогою до української діаспори Великої Британії. Небайдужі українці відгукнулися на його клопотання, узгодили з бійцями вимоги до автомобіля (дизельний позашляховик з міцною рамою та кузовом придатним для перевізки вантажів), самостійно зібрали кошти, знайшли й придбали відповідне авто та організовали його доставку до Польщі, а далі о. Дмитро організував розмитнення та легалізацію позашляховика та, за кошти зібрані за участю ГО «Самозахист підприємців», особисто перегнав його для передачі у Дніпропетровськ. Слід додати, що цей автомобіль було освячено особисто Архієпископом-митрополитом Івано-Франківської митрополії Володимиром Війтишиним.

Також треба відмітити, що це вже далеко не перша матеріальна допомога Україно-Британської команди волонтерів для підрозділу «Сармат». Після того як о. Дмитро дав згоду стати військовим капеланом підрозділу, від цієї команди вже надійшла велика кількість одежі та різної амуніції, що суттєво підвищило боєздатність підрозділу.

Добровольці підрозділу «Сармат» висловлюють свою величезну подяку Архієпископу-митрополиту Івано-Франківської митрополії Володимиру Війтишину, Україно-Британській команді волонтерів (Жанні Вікторівні Гниденко, Нелі Вікторівні Бредбурі, Олесі Ігорівні Гнатів та Юрію Васильовичу Келестин (нині нажаль покійному)), а також своєму військовому капелану о.Дмитру Бігуну персонально та членам ГО «Самозахист підприємців» і всім справжнім патріотам, а за те що вони не словом, а ділом допомогають захищати Україну. Командир підрозділу «Сармат» нагородив Архієпископа-митрополита Івано-Франківської митрополії Володимира Війтишина та Україно-Британську команду волонтерів – персональними подяками, а військового капелана о.Дмитра – пам’ятним почесним знаком «За Україну, За її Волю – АТО 2014».

Нагадуємо, що добровольці підрозділу «Сармат» полку «Дніпро-1» несуть свою службу в тісній взаємодії з волонтерами ГО «Гуманітарний рух», які беруть активну участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції в районі смт Піски Донецької області. Так, волонтери ГО «Гуманітарний рух» виконують роботи з побудови, ремонту та обладнанню фортифікаційних та житлових споруджень для бійців підрозділу «Сармат», беруть активну участь в ремонті автомобільної та бронетехніки, перевезенні вантажів необхідних для забезпечення життєдіяльності підрозділу, а також залучаються до виконання інших задач необхідних для антитерористичної операції.

«Гуманітарний рух» знову передав комп’ютерні комплектуючі волонтерам

AdMIN Leave a Comment

13177594_1101754519883508_7423489558305873290_nГО «Гуманітарний рух» знову передав комп’ютерні кумплектуючі (корпуси, блоки живлення, монітори, материнські плати, вінчестера, оптичні приводи, процесори, кулера, лінійки пам’яті тощо) що були зібрані у рамках проекту «Центр соціальних ініціатив», волонтерській групі Валерія Гарагуца.

 10 рожевих троянд

Катерина Глущенко Leave a Comment

Пізня осінь.. На деревах тривожно тріпочуться останні листочки, що один за одним  в тихому вальсі падають на землю,  мов прощальні сльози осені… Тьмяно-зелена трава покрита памороззю, десь далеко в небі чується клекіт останніх перелітних птахів. Люди не раді життю, адже – будень, треба на роботу…Усі як сірі ворони зла та  непривітні, закутані з ніг до голови щоденними клопотами та турботами, кудись летять, в голові свої проблеми, думки про гроші та сім’ю…

Сьогодні Ліна була в піднесеному настрої як ніколи. Під ритмічний стукіт підборів вона поспішала на роботу. Це була її перша робота, перший робочий день. Вперше на роботу, а їй уже 37… «Нарешті! Я сама керую своїм життям, ніхто мені не указ. Нарешті! Ми не разом, і він більше не закриватиме мене в квартирі не дозволяючи працювати… Нічого, у мене є мій Вадик, мій синок, разом ми проживемо, хай не в такому достатку, як раніше, але ж вільні та щасливі… Так, я все правильно зробила…» ― крутилися думки у Ліниній голові. Минуле ніяк не відпускало…

Аж ось і маленький магазинчик з вивіскою «Квіти». «Привіт, любий, тепер я твоя господиня, – говорила щаслива Ліна, – тепер ти годуватимеш мене… Ех, шкода, що відсуджених грошей вистачило лише на тебе…». Це був справжній квітковий рай: ромашки, троянди, нарциси – всі квіти, які тільки можна, заполонили невеличку кімнату, вони неначе посміхалися, радіючи, що до них прийшли, дарували  чарівні парфуми своїй господині…

Того дня було малолюдно, адже кіоск новий, ще невідомий, лише закохані юнаки заходили за недорогими трояндами… Минув день, вечір став полонити містечко, Ліна трохи засмученою стала збиратися додому… Аж раптом задзвенів дзвоник на вхідних дверях, і в приміщення несміливо зайшов хлопчик років восьми, доглянутий, але одягнений наспіх, тяжко дихав, наче звідкись поспішав. Хлопчина невпевнено стопив крок в магазин, дивлячись на Ліну великими блакитними очима.

―  Ну взагалі-то  я вже зачиняюсь. – промовила вона.

―  Я Вас прошу, будь ласка, я повинен встигнути до темна.

―  Добре, не переймайся, я не поспішаю. Які квіти тобі треба?

―  Розумієте, тут така справа, мені потрібен букет для мами.

―  О, для мами! Чудово! Напевно в мами день народження?

―  Не зовсім… День народження у мене… Я хочу…

―  Ой молодець! Це так чудово подякувати мамі за те, що дала життя. – весело заговорила продавчиня.

―  Так.. Я хочу подякувати маму за це, і за те, що віддала своє життя за моє… Розумієте, коли я з’явився на світ, мама раптом дуже захворіла, а я разом з нею… Мене янгол-охоронець зберіг, а мама…. вона стала зіронькою в небі… Знаєте, а сьогодні вона буде світити яскравіше, я кожного року за цим спостерігаю – то мене  матуся з днем народження вітає… Це тато мені так розповів. Він у мене хороший, найкращий! Але у друзів є мами, а у мене ні. Я її навіть не бачив  ніколи, лише на фотографії… Дайте мені будь ласка десять найкращих рожевих троян, тато говорив, що вона їх любила…

Ліна просто мовчала: сльози на очах, клубок в горлі не давав говорити, груди стиснуло якесь дивне відчуття… Якось вдалося зібрати букет та назвати ціну. Хлопчик простягнув кілька пожмаканих купюр:

―  Цього вистачить? Їх мені бабуся сьогодні подарувала.

Сума була більшою, ніж він заплатив , але господиня не змогла цього сказати, а лише просто посміхнулася, мало не заплакавши.

―  Дякую. Вдалого вам вечора. Я ще маю встигнути до матусі на кладовище, тато пообіцяв відвезти. До побачення…

І він пішов, а шокована жінка просто стояла… Раптом вона щось згадала, швидко зібралася, зачинила магазин та кудись поквапилась. «…Автобус, ні не той… дім, ні не мій… квартира, куди поділись ключі… де ж той блокнот?… не те..не те… Ось воно! Треба їхати!» – крутилися  думки  в Ліниній голові. Вона поспіхом вибігла з квартири та кудись поспішила. Сльози на очах, біль у душі, пече серце, картає себе… Будинок. Зайшла… Знайшла поверх… Кімната. Стала перед дверима та несміливо зайшла… В темній кімнаті на ліжку хтось сидів та дивився у вікно. Заплакана Ліна зробила крок, ще один, сіла навпроти… Очі  побачили старі, сухі, вузлуваті руки, що так багато зробили у своєму житті… Старенька, вицвівша зелена хустка зав’язана під підборіддя… Колись блакитні очі з надією дивилися в далечінь. Це була вона… «Мама!» – ледве прошепотіла… Старенька жіночка мовчки повернула голову, поглянула на гостю та заплакала… Сльози просто стікали по щоках залишаючись у виямках на старій шкірі… Ліна стала на коліна перед нею та прошепотіла:

―  Пробач…Пробач! Прошу! Я так давно не приходила… Цей суд забрав увесь час… Я тебе люблю! Дуже! Пробач! За своїми негараздами зовсім забула! Пробач! Прошу!

―  А я знала, що ти прийдеш… Довго ж довелося чекати… Щодня вбиралась у найкраще та чекала доньку з онуком. Дочекалась…

―  Матусю! Пробач! Спасибі, що ти є! Я помилялась, ти у мене найкраща.  Тепер я тебе заберу. Немає більше того тирана, я тепер сама з сином живу. У нас все буде добре… Пробач…

Сірий вечір змінила ніч, до будинку пристарілих під’їхало таксі… Сьогодні п’ятнадцятирічний  Вадим вперше побачив свою бабусю…

2012 р.

GETTO.DP.UA GAME OVER

AdMIN Leave a Comment

Ласковое утреннее солнце нежно улыбнулось Зоне. Золотыми лучами пробежалось оно по крышам домов, заглянуло в каждое окошко, погладило каждого по щеке, погладило и Лолу: «Пора вставать!». Ветка клёна, кланяясь, пожелала ветру доброго утра и постучала к Лоле тоже: «Вставай, Лола, вставай!» Мама возилась на кухне, всю квартиру уже охватил неимоверный аромат кофе и свежей сдобы. Ветер не выдержал, ворвался в комнату, промчался вихрем, и унося с собой запах, крикнул на прощанье: «Лола, ну сколько можно спать, полдень скоро!».

Лола проснулась. Сладко потянулась. Зябко поджала ноги и начала шарить по по тумбочке в поисках своих очков.

Тишина давила на девушку. Она нагнетала, звенела в ушах, несла какие-то жуткие мысли, заставляла вспоминать что-то не нужное и главное не приятное.

«Теле», – кратко произнесла Лола, и мгновенно в центре комнаты возник яркий проекционный экран. Лола вертелась в поисках очков, экран вертелся вслед за головой. Смазливая тонкая ведущая в алюминиево-блестящем трико вещала о надвигавшейся грозе с градом и о понижении температуры воздуха. Впрочем, Лолу это мало интересовало. Прогноз погоды сменился рекламой. «Великолепные виртуальные сенсорные очки – новинка сезона. Разработаны ведущими специалистами «ВТСофтинг корпорейшн». Совершенно безопасны для Вашего здоровья. Подходят Вам и Вашим детям…». Лола на минутку повернула голову, прислушалась. И в сердцах отбросила подушку «Ну где же они?!». Подушка обиженно шлёпнулась на пол. На мягкой неоновой простыне ещё дремали новехонькие, блестящие, розовенькие очёчки. Они самые! Лола запищала от радости и нацепила их на свой курносый носик.

Послышалась приятная музыка и перед глазами появилось предложение: выберите фон. Комната вдруг разделилась на несколько частей. Где раньше была кровать, вдруг разлилось море, а на его волшебном побережье уже ждали Лолу шезлонг, напитки, тропические фрукты. Где-то далеко плыл теплоход. На палубе веселились люди, и Лола отдалённо слышала музыку и женский смех. Чайки парили над морем. Повеяло прохладой.

А в другой стороне комнаты манил пышными сосновыми лапами сосновый бор, солнце пробивалось через ветви и освещало великолепную тропинку, ведущую на небольшую опушку, где неожиданно оказался теннисный корт, и высокий загоревший теннисист уже заскучал, ожидая приход своей партнёрши. Увидев Лолу, он улыбнулся, стал радостно махать ракеткой. «Ой спорт, не люблю», – подумала Лола и отвернулась в другую сторону. А Там экскурсионная карета. Тройка белоснежных лошадей, золочёный кресла – сиденья, резные дверцы. Лола уже хотела сесть и выбрать прогулочный тур на лошадях, но тут раздался призывный гудок клаксона. Лола увидала необыкновенный серебристо-красный спортивный «Мустанг» и на водительском месте черноволосого брюнета. Он был молод, обаятелен, в белоснежной рубашке, кожаном жилете и кожных перчатках. В блестящих тёмных очках. Он был сам весь блестящий, как кукольный Кен. Лола даже почувствовала божественный аромат его la parfumese. «Привет, я Ник! Прокатимся, крошка?» –Предложил Он. Лола полетела к нему, как на крыльях. Не чувствуя земли под ногами. Вся великолепная. Яркая блондинка в красном платье, с белым шарфом и в белых перчатках. «Прокатимся!» – и впорхнула в машину.

Газ. Рывок Никаких чувств больше нет. Только Лола и скорость. Сердце сжалось, весь организм напрягся и как бы притаился в ожидании какого-то сладостно-неожиданного порыва… Стоп. Лола вернулась. Ух!
Дикая песчаная местность. Скудная растительность. А в воздухе веет чем-то пикантно-страстным, авантюрным… аппетитным?!

– Лола, детка, иди кушать – это мама прибежала на обед с работы. Она забросила в микроволновку принесённые из ближайшего супермаркета полуфабрикаты и снова исчезла, как неуловимая тень.

– Лола, детка, иди кушать – услышала Лола где-то в глубине своего сознания. Желудок при этих словах нервно сжался.

«Поесть бы чего-нибудь» – пожелала Лола.

Микроволновка ласково и нежно разогрела продукты, просигналила: «Готово». Через несколько секунд продукты умело переложены в кухонный транспортёр и переданы к столу. Включилась программа передачи продуктов. Робот взял переносной столик на высоко поднятую правую руку, на левую искусно повесил непонятно откуда взявшееся тонкое белоснежное полотенце, приосанился, и, как заправский официант, повёз обед в спальню.

– Перекусим, детка? – Ник блеснул огромными голубыми глазами. Лола уже готова была утонуть в их глубине. Но Ник лукаво посмотрел куда-то в сторону. Лола тоже повернулась. Как она сразу не заметила? Среди редких низкорослых деревьев возник экзотический ресторанчик с заманчивой неоновой вывеской «В небесах». Желудок снова сжался. Лола кивнула.

Двери ресторана тихонько распахнулись, пропуская посетителей.

Полумрак. Свечи. Игриво блестят бокалы на столиках. Тихая музыка. Откуда-то из кухни доносилось негромкое позвякивание посуды и умопомрачительные запахи специй.

– Какую кухню предпочитаете-с? – спросил ниоткуда появившийся официант. Лола растерялась, не нашла в голове ни одного подходящего названия и пробормотала только: «домашнюю».

– Сию минуту-с… И исчез.

Лола и Ник уже сидели за столиком. Вкусная еда, непринужденны беседа, нежные взгляды красивого парня. Что ещё нужно пятнадцатилетней девчонке?

А в это время в Зону пришёл вечер. Он накрыл дома своим тёмным плащом, зажёг фонари и окна. Мимо квартиры Лолы с визгом промчались лихие байкеры. Мамаша пробежала. В одной руке она держала коляску, в другой горластого малыша, который никак не хотел возвращаться домой. «Завтра будет новый день, зайчик. Ещё погуляем», – Уговаривала она сынулю. А сынуля упрямо вырывался, кряхтел и извивался в руках у мамы как маленький толстенький ужик. Пара влюблённых остановилась прямо под окнами комнаты Лолы. Они долго смотрели друг на друга, потом целовались, чуть не забыв обо всем на свете. Маленький букет ромашек неприятно давил руку девушки. Но она не замечала этого. Ведь она была рядом с Ним. Они ещё простояли немного, обнявшись.

Мимо окон квартиры проходили другие люди.

Мимо Лолы проходила жизнь.