Помните – Вас подслушивают?

– Философ, Вы не можете найти точку опоры, чтобы поднять Мир?
– Дайте мне доступ к “точке”, и я подслушаю весь Мир.

Соблазн подслушать, перехватить информацию у человека был всегда. История и художественная литература описывает множество таких случаев.

С появлением электронных средств связи задача эта одновременно то упрощается, то…

Дайте мне точку доступа, и я подслушаю весь Мир, так можно перефразировать знаменитое изречение “Дайте мне точку опору и я подниму земной шар”.

Современный век называют ВЕКОМ ИНФОРМАЦИИ. Будущее человечество сегодня находится в зависимости как от скорости и качества обработки и добычи информации, способности отбрасывать не нужное, так и от способности защитить себя от утечки информации. Линия борьбы за “добро и зло” уже давно переместилась в эту плоскость.

Соблазн подслушать, перехватить информацию у человека был всегда. История и художественная литература описывает множество таких случаев.

С появлением электронных средств связи задача эта одновременно то упрощается, то усложняется пропорционально развитию НТР (научно-техническому развитию).

Мы не будем рассматривать вопрос, как спецслужбы ведут электронную борьбу между собой. А вот, как “марсиане” могут подслушать нас, потребителей операторов телефонной связи и Интернет, это стоило бы знать.

Связистам, контроль над состоянием линий связи и прохождением по ним сигналов, просто необходим для обеспечения самой связи. Для этого создавались и создаются различные приборы, а сегодня и богатое программное обеспечение. Так, например, волну жалоб от бабушек, якобы звонивших в заграничные телефонные секс – службы тоже надо было как-то подвергнуть анализу “звонили – не звонили”, когда звонили, если не звонили- то кто звонил? Т.е. появились телефонные мошенники и с ними надо как-то бороться. И поэтому не надо обвинять связистов в технической возможности контролировать связь, лучше контролируйте свою исходящую информацию.

Какие-же приборы контроля есть на вооружении связистов?

В Интернете их целый список. Так, например, на рынке предлагается очень хороший (украинского производства!) анализатор сигнализации телекоммуникационных систем – АСТС (производства Винницкого предприятия “ИнноВинн”), который “является средством контроля, измерений и тестирования семейства протоколов ОКС7, серии первичного доступа PRI ISDN, а также других протоколов цифрового межстанционного обмена с возможностью накопления и дальнейшего анализа информации. АСТС также осуществляет прием и анализ CAS-сигнализации” с большим перечнем функциональных возможностей.

ФОТО прибора АСТС

Вот, одна из характеристик АСТС, которая дается в открытом источнике: “Запись информаций с речевых каналов: Для отслеживания последовательности прохождения сигналов в речевом канале по АСТС позволяет пользователю прослушать в записи состояние любого выбранного речевого канала, как в одностороннем направлении так и двухстороннем. Дает возможность проанализировать и найти проблемы при коммутаций речевых каналов с зависанием, односторонней слышимостью линий, появлению помех, эхо …

Панель программного обеспечения АСТС для прослушивания каналов связи

Для не специалиста, все функциональные возможности подобного прибора – “ноль”, а специалист знает, что “став” в контрольных точках на потоки связи Е1 можно любого абонента контролировать от “А до Я” с сохранением информации, и все это можно делать одновременно со всеми абонентами не только какого-нибудь района города N, но и абонентов операторов всей страны, а при желании и определенных возможностях других стран мира.

Какие возможности дает такой мониторинг? Приведу один не добросовестный и противозаконный пример. Жена одного из мэров сбежала с водителем – вычислили их по телефонному звонку. Но, зато как все это помогает спецслужбам…

В Интернете еще проще, там контроль заложен изначально в биллинговые (контрольные) системы программного обеспечения серверов. Кто создавал биллинговые системы программного обеспечения и сервера – тот теоретически (и практически?) контролирует мир. Многие владельцы сайтов знают, что, зайдя на определенные сайты расположенные преимущественно на серверах США (такие есть и в Украине), можно получить много интересных данных от “А до Я” о своем сайте. И это нормально – сайты ведь открыты для всех пользователей Интернет. Но, посмотрите на это с другой стороны, как пользователи электронной почты. Помните – вас всегда мониторят!

Самое интересное, что биллинговые системы Интернет могут состыковываться с программным обеспечением мониторинга телефонный сетей общего назначения, и дальше фантазия может так разгуляться…

Но, не стоит так печально смотреть на эти технические новинки, ведь все это современная линия борьбы “добра и зла” в информационном пространстве.

Именно электронная связь “выпустила из бутылки Джина” – огромнейший поток информации. Сегодня больший ущерб приносит именно разрушение отлаженного потока информации, чем физическое разрушение чего-либо. Так, например, за долго до трагедии 11 сентября 2011 г., в начале 90-х в подвале американского бизнес-центра случился незначительный пожар, который на три дня вывел электронные коммуникации из строя, этот трехдневный простой принес компаниям, расположенным в бизнес-центре только прямых убытков оцениваемых в 4-7 млрд. долларов.

Сегодня, философы и ученые- экономисты спорят, а может ли информация, а именно открытая, такая как изобретения и авторские права продаваться бесконечно долго? У противников бесконечных авторских прав, сторонников временного их ограничения есть очень весомый аргумент, если все мы (человечество) платим, компании Майкрософт за программы, то пусть компания Билла Гейтса платит человечеству за изобретение закона Ома и колеса.

Полевой телефонный коммутатор “П-193м” с надписью “Помни! Противник подслушивает!”

В прошлом у военных связистов на каждом средстве связи была надпись “Помни! Противник подслушивает!“. Все-таки будущее представляется без противников, как ОТКРЫТОЕ ОБЩЕСТВО с девизом “Поделись информацией своей – и она тебе не раз еще вернется (с пользой)“.

Ведь подслушивание и шпионаж это уже открытость информации? Но и одновременно нарушение законов. Тайной должна быть личностная информация (берегите ее!), а все, что касается общества- открытой, доступной и бесплатной, хотя – бы через какой-то временной отрезок после ее создания.

А вы как думаете?

Владимир ХАПЧУК,
инженер связи

zaraz.info

«Він чимало знав з теорії війни»

Він чимало знав з теорії війни. Коли ще у Дніпропетровському клубі «Вікінг» займався різними реконструкціями. Отримав псевдо Сігурд. Псевдо – «Ярема Галайда» з‘явилося пізніше: бо то ж круто! Гайдамаки, народні месники.

Доречним воно стало, коли Олександр Писаревський з такими ж патріотами протистояли тітушні при штурмі Дніпропетровської ОДА у січні 14-го. Пізніше – спробам «руцкоі весни» у Дніпрі. Так виник бойовий мобільний підрозділ «Сармат», щоб від теорії до бойової практики на захист свободи. Ярема Галайда у програмі «Герої» 8 червня о 14:50 на Українському радіо про побратимів, про бої в Іловайську, про розвідку і рейди…

Передачу можна прослухати через мобільний додаток suspilne.radio

Международные закупки лекарств

Международные закупки лекарств

Министерство здравоохранения (МЗ) обвиняет нардепов в том, что парламентарии контролируют их деятельность.

И уже глушит электронные ресурсы неправдивой информации о политиках. Таким образом чиновники Министерства здравоохранения пытаются отвлечь внимание от уголовных производств и реального срока за решеткой, который им «светит».

Какие же действия к этому привели?

Во-первых, остатки денег за 2015-2016 годы, которые нужно было вернуть в госбюджет, до сих пор на счетах международных организаций!

Во-вторых, лекарства и медсредства, которые должны были приобрести через международные закупки, не зарегистрированные в Украине. Кроме того, не пригодны к использованию. Международным организациям же нужно было выполнить договоры поставки лекарств за бюджетные деньги, чтобы получить свои комиссионные. Вероятно из-за этого лекарства и медсредства ввезли как дипломатический! Груз – в обход таможенных процедур, без контроля, с нарушением правил их ввоза. По этому поводу уже открыли уголовное производство.

Международные закупки лекарств поставлялись 90 дней. Когда их ввели, срок увеличился сначала до года, потом до 18 месяцев, и в конце – до 2 лет! При этом, по информации МЗ, на 1 сентября задолженность по договорам 2015 международных организаций была 76.800.000 грн (ее должны были вернуть в июне 2017 года), по договорам 2016 – 279.800.000 грн (должны были вернуть в октябре 2018) . Воз и ныне там. МЗ ничего не сделал, чтобы вернуть эти деньги.

В-третьих, цены лекарств и медсредств по Международным закупками выше, чем закупают в Украине на местах через ProZorro. За средства 2017 через ПРООН и региональные тендеры приобрели 85 идентичных торговых наименований лекарственных средств. 57 – дешевле, а 27 – дороже.

Объемы закупок местной власти иногда в тысячи раз меньше, чем центральной, и такой большой объем закупок должен способствовать снижению цен. Добавим к этому налоговые льготы «международников» (они закупают препараты без НДС). Откуда такие цены? И за что Украина платит 5% комиссионных Международным организациям?

И, в-четвертых, продолжается срыв поставок. Например, по программе «Детская онкология» по 2017 год. Номенклатура содержит 102 уникальные действующие вещества лекарственных средств. На 9 ноября этого года в больницы поставлено только 68(!) Препаратов. Ни один – в полном объеме.

34 не поставлены до сих пор. Из них 16, по данным МЗ, не закупаются! В целом в больницы поставлено 56% единиц препаратов от указанного количества в номенклатуре. Прошел год с момента перечисления средств Международным организациям!

Марина МУХІНА,
громадський активіст,
м. Черкаси

Пам’ятка для журналіста в зоні військового конфлікту

Пам’ятка для журналіста в зоні військового конфлікту про що варто подбати журналістові, перш ніж їхати в зону військового конфлікту:

  • Скласти приблизний маршрут та перелік необхідних речей. Почати варто із засобів захисту (бронежилет, каска).
  • Подбати про знімальну групу. Оператор та водій є повноцінними членами групи й від них значною мірою залежить успіх вашої роботи та безпека.
  • Зарядити телефон (взяти додатковий телефон, ще один акумулятор, зовнішній пристрій для зарядки (power bank). Телефон можна тримати вимкненим, аби він не розряджався й за ним не можна було вирахувати ваше місцезнаходження.
  • Взяти тактичну аптечку, в якій обов’язково мають бути засоби для зупинення кровотечі.
  • GPS-навігатор, якщо його немає у вашому смартфоні.
  • Змінні речі та дощовик, на випадок, якщо ви намокнете або сильно забруднитеся.
  • Не брати камуфльований або подібний до військової форми одяг. Журналісти мають відрізнятися від військових.
  • Подбати про резервний варіант запису відео чи фото. Техніка може побитися, зламатися, втратитися. Якщо ви знімаєте на смартфон, проконсультуйтесь зі своїм технічним відділом, аби ваш запис відповідав вимогам, зокрема вимогам щодо частоти кадрів.
  • Отримайте акредитацію для роботи в зоні військових дій. Інструкція про порядок її отримання є на сайті Міністерства оборони України.
  • З’ясувати, де знаходяться укриття й куди ховатися в разі обстрілів, коли ви прибуваєте в зону військових дій.
  • Звертайте увагу на прапори над блокпостами. Якщо ви їдете в «сіру» зону (території, на яких мешкають мирні жителі, але які не перебувають ні під чиїм контролем), треба чітко розуміти, де знаходяться чиї позиції й в який напрямок їхати буде небезпечно.

Матеріал підготовлений на основі тренінгу «Як діяти медіа в умовах війни». Захід провела ГО «Інтерньюз-Україна» в рамках проекту «Медійна програма в Україні», що фінансується USAID та виконується Internews Network. Читайте повний конспект тренінгу.

internews.ua

Усі представники добровольчих формувань мають отримати статус УБД – міністр Фріз

radiosvoboda.org

Гості програми «Ваша Свобода»: міністр у справах ветеранів України Ірина Фріз; співзасновник та керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Пирогова Геннадій Друзенко.

Корупційні ризики створює відсутність чіткої бази даних щодо ветеранів, заявляє міністр Ірина Фріз. Відтак наразі одним з головних завдань очолюваного міністерства вона бачить створення єдиного державного реєстру ветеранів. І йдеться не лише про учасників бойових дій на Донбасі. Міністерство у справах ветеранів України також буде опікуватися родинами загиблих, учасниками афганської війни, миротворчих місій та Другої світової війни, зауважує очільниця відомства.

Інна Кузнецова: Міністерство у справах ветеранів створене лише восени минулого року. Всього вас лише четверо працює. Маєте офіційно запрацювати з липня 2019-го…

Ірина Фріз: Головним у нашому фокусі є створення нормативно-правової бази, якою користуватиметься Міністерство у справах ветеранів. Є ухвалення законопроекту про створення Єдиного державного реєстру ветеранів, є ухваленим положення про діяльність міністерства. Багато популістських заяв, які використовують політики, щоб зробити іміджевий формат корисним або спритним в очах ветеранів, або обіцянка – намагається їм дати певні бали рейтингові. Вони не зможуть виконати те, що обіцяють.Представники добровольчих формувань мають отримати статус учасника бойових дій. Ми маємо відновити справедливість. Вони, як і чинні військовослужбовці, захищали нашу державу

Всі представники добровольчих формувань мають отримати статус учасника бойових дій. Ми маємо відновити справедливість по відношенню до них. Саме вони, як і чинні військовослужбовці, як і ті, хто потім увійшли до лав сектору безпеки та оборони, пішли і захищали нашу державу. Ми зараз можемо говорити про приблизні цифри – десь 1,5 мільйони осіб. 362 тисячі осіб – це лише ті, хто зареєстровані в реєстрі Держслужби у справах ветеранів, яка веде облік учасників саме російсько-української війни. До того ж маємо опікуватися ветеранами афганської війни, ветеранами інших миротворчих місій, ветеранами Другої світової та безпосередньо родинами загиблих.

(Повна версія програми)

Реєстр має охопити всіх без виключення ветеранів. Під час його створення отримуватимемо інформацію про учасників бойових дій, ветеранів, членів родин, родин загиблих від тих, хто в той чи в інший спосіб їх брав на облік, щоб мати єдину базу даних. Станом на зараз процес знаходиться в нормативно-правовому полі. Зможемо запустити технічне завдання для створення ІТ-системи, до якої будуть віддані відповідні дані, говоритимемо про верифікацію, під час якої, можливо, буде обмін посвідчень, які мають сьогодні учасники бойових дій, на пластикові, які дають можливість потім через ІD-номер входити до онлайн-кабінету, маючи прив’язку до Єдиного держреєстру, і користуватися переліком пільг, послуг, можливостей через онлайн-платформу «Е-ветеран» на базі Єдиного держреєстру ветеранів.

Відсутність чіткої бази даних, яка є прозорою, доступною, зрозумілою в адмініструванні, створює корупційні ризики. Сьогодні невідомо, чи є отримувачем, тобто клієнтом, ветеран під час розписування тієї чи іншої послуги навіть, наприклад, на психосоціальну допомогу чи підтримку. Міністерство у справах ветеранів буде в гаджеті кожного ветерана. Міністерство у справах ветеранів знатиме в обличчя кожного ветерана. Реєстр передбачатиме не лише сухий набір даних про ветерана, а також психофізіологічний профіль ветерана, який дає можливість розуміти, які саме програми потрібні йому, або які програми потрібні в цій області.

Ірина Фріз

Ми запускаємо пілотний проект. Починаємо з Черкаської області. За участю соцпрацівників та ветеранів, які будуть задіяні завдяки Раді ветеранів, проведемо опитування, яке дозволить створити психофізіологічний профіль ветерана. За три місяці вони мають обійти 10 тисяч ветеранів Черкащини, щоб мати можливість в одну базу «злити» інформацію, яка дасть можливість отримати в першу чергу, що потребує ветеран, яка у нього освіта, чи прагне він змінити роботу, чи прагне отримати другу освіту, а, можливо, першу вищу освіту. Власна справа для ветерана – це та ж сама реабілітація, це відчуття своєї гідності у цьому суспільстві.

– Пане Друзенко, чого ще не зроблено державою для ветеранів, на вашу думку? Що могла би держава зробити?

Геннадій Друзенко: Потрібно сконцентрувати повноваження щодо ветеранів в одному відомстві. Міністерство у справах ветеранів має свою компетенцію. Як тільки доходить до пільг, то йдете у так званий «собєз», тобто вертикаль, яка підпорядкована Мінсоцполітики. Як тільки доходить до лікування, то всі шпиталі ветеранів війни підпорядковані МОЗ. Діти ветеранів, учасників бойових дій мають право на навчання за бюджетні кошти – стикаєшся з Міносвіти.

І знову ж йде подвійне трактування. Якщо ти – учасник бойових дій ЗСУ, інших силових відомств, то отримуєш цю пільгу. Якщо ж є учасником бойових дій – є невелика частина, які отримали до середини 2015 року (була стаття в законі – «працівники підприємств, установ, організацій), то цю пільгу не отримуєш. Хотілося б мати «єдине вікно», куди ветеран може прийти і розв’язати всі свої проблеми – зі здоров’ям, з працевлаштуванням, з освітою, з соцдопомогою. Мінсоцполітики страшно ворожий до ветеранів. Його логіка – заощаджувати, а не допомагати ветеранам, бо у них завжди не вистачає коштів на всі пільги.

Геннадій Друзенко

Питання в тому, хто ухвалює рішення. Коли у тебе немає повноважень, реєстр буде безпорадний. Хотілося б, щоб ці повноваження були сконцентровані у нашому відомстві – ветеранів… Кропивницький – якщо по області раніше існували спеціальні лікарі, які працювали з ветеранами, то зараз в силу медреформи зроблені такі стимули, що не лишилося жодного – всі перейшли на дільничних, бо дільничним платять в разів 5 більше. Люди стали перед дилемою: або жебракувати, або залишити ветеранів.

– Пані Фріз, наскільки це реально побороти, щоб не було того, що в одному міністерстві – одне, а в іншому – друге?

Ірина Фріз: Є вже чинне законодавство, яке визначає Міністерство у справах ветеранів тим суб’єктом, який займатиметься як розробкою держполітики щодо ветеранів, так і адмініструванням державних програм. Говорити про те, що пільги вирішуватиме Мінсоцполітики, хоча є де-юре Мінветеранів, буде некоректним. Після доукомплектування штату міністерства на 30% (до кінця червня це відбудеться) зможемо займатися адмініструванням державних програм, які сьогодні ще у підпорядкуванні держслужби, а відповідно Мінсоцполітики. Міністерство у справах ветеранів створювалося саме для того, щоб у виконавчій гілці влади був єдиний орган, який захищатиме інтереси ветеранів.

– Пані міністр, скільки взагалі учасників бойових дій, інвалідів війни отримали у власність на сьогодні земельні ділянки?

Ірина Фріз: При столичній владі діє Київська рада ветеранів. Ми насправді маємо достатньо важку процедуру видачі земельних ділянок. Можна говорити про наступне: в законодавстві внесли пільгу, а адміністрування до неї не надали. Відповідно пільга спричиняє негативні настрої як серед тих, хто хоче отримати за пільгою відповідну земельну ділянку, так і у влади, яка не має спроможності надати цю земельну ділянку.

Для особистого селянського господарства було виділено на цей час 185.787 гектарів. Це з селянського господарства, коли по 2 гектари беруть. Для індивідуального дачного будівництва, то була отримана загальна площа у 67 гектарів, для ведення садівництва – 4.150 гектарів. Для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд було виділено загалом 2.154 гектари. Інколи земельна ділянка може бути 10, а інколи 12 соток. По Києву подано 412.333 заяв на всі види земельних ділянок. Всі вони з огляду на той розріз, який я маю, задоволені. 19.466 стоять на черзі на отримання житла.

Інна Кузнецова
Головний редактор Київського бюро Радіо Свобода
KuznetsovaI@rferl.org

Copyright © 2018 RFE/RL, Inc.
Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Мільйони на вітер: хто у Дніпрі відмиває гроші, цинічно прикриваючись АТОвцями

Підтримка ветеранів АТО – справа необхідна та благочинна, але так буває, як правило, рівно доти, доки за це не беруться чиновники та не з’являються бюджетні кошти. Наприклад, у Дніпрі з’явилася організація, яка мала координувати програми допомоги АТОшникам. Називається вона ДМОВА – Дніпровська міська організація ветеранів АТО, але варто було їй отримати перші гроші, як одразу почалися проблеми.

Загалом ця історія почалася ще 9 травня 2017 року, коли ветеранів АТО, які прийшли завадити ході “Опозиційного блоку” до монумента Слави, жорстоко побили.

Виявилося, що по обидві сторони конфлікту опинилися представники ветеранських організацій, яким міськрада надавала фінансову допомогу. Наступного ж дня чинний мер міста Дніпро Борис Філатов заявив, що припиняє фінансування усіх ветеранських організацій міста.

А вже наступного дня, 10 травня, у Дніпрі зареєстрували ту саму організацію ДМОВА. А вже за тиждень сталося диво. Більшість громадських організацій роками стоять у черзі, аби місто виділило їм фінансування, проте ДМОВА отримала його вже через сім днів після початку свого існування.

Колишній боєць АТО і журналіст Андрій Тропін одним із перших звернув увагу на цю вибірковість. Ще через три місяці в організації почали відбуватися зовсім не громадські дива.

Керівник Віталій Волощук банально приніс документи на переведення у готівку 200 тисяч гривень на фірму своєї дружини, яка є бухгалтером цієї ж громадської організації,
– сказав Тропін.

До слова, і компанія дружини, і офіс організації, і квартира самого екс-керівника Віталія Волощука – розташовані у звичайній хрущовці.

Віталій Волощук у квартирі-офісі організації ДМОВА
Віталій Волощук у квартирі-офісі організації ДМОВА

Як зазначили журналісти програми “ЦРУ”, він годинами може розповідати про центри допомоги, але найцікавіше починається, коли наполегливо запитують про те, чим конкретно займається організація.

Ми займаємося усілякою допомогою хлопцям, які повернулися з війни, наприклад, сприяємо їхній соціальній адаптації у мирному житті. Ми звичайна організація, яка намагається достукатися до чиновників. А головна роль організації – це зв’язок і координація,
– наголосив Волощук.

Варто зазначити, що на координацію та інформування організація за два роки витратила понад шість мільйонів гривень. Проте і самі проекти з адаптації ветеранів викликають багато запитань. Наприклад, лише один семінар організації ветеранів АТО обійшовся майже у 350 тисяч гривень

Ще 220 тисяч пішло на групові тренинги
Ще 220 тисяч пішло на групові тренінги

Загалом у переліку витрат організації за 2017-2018 роки переважно – виплата заробітних плат. Депутат Дніпровської міськради Дмитро Хозін повідомив, щомісяця на зарплати виділяється більше, ніж 300 тисяч гривень, хоча реально організація нічого не робить. А от найбільшу зарплату отримують родичі Віталія Волощука – дружина, донька, двоюрідні сестри. Натомість сам Волощук не бачить нічого поганого у тому, що більше, ніж у 30 осіб штату складається із його родичів.

Родичі Волощука, які працювали у ДМОВі
Родичі Волощука, які працювали у ДМОВі

Олег Шарко вже четвертий рік займається збором та передачею волонтерської допомоги на сході України. Він теж працював у ДМОВі, проте недовго. Адже, на його думку, витратити 370 тисяч гривень на якийсь семінар – це безглуздо.

За найскромнішими підрахунками, ціна цього заходу максимум 100 тисяч гривень. Тобто, можна говорити про абсолютно нецільове використання бюджетних коштів,
– зауважив Тропін.

Коли скандал із дивною витратою бюджетних грошей набрав обертів, фінансування ДМОВи припинили. Але його вистачило на зарплати майже до кінця 2018 року. Відтак ще мінус 3,5 мільйона з міської казни.

Як виглядають звіти за бюджетні мільйони – дивіться у програмі:

https://www.facebook.com/andriy.tropin.7/videos/1236303023195292/

24tv.ua

Як захистити дитину від булінгу

Яким чином виявити булінг? Що саме стоїть за цим терміном та які його види? Як слід реагувати у разі виявлення у Вашої дитини схильності до агресії, або ж навпаки – Ви помітили, що дитина стала жертвою? Та що необхідно робити і до кого звернутися, аби зупинити прояви булінгу серед дітей? Роз’яснення на усі ці питання надає перший заступник начальника Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ольга Захарова.

В межах широкомасштабної кампанії #СтопБулінг загальнонаціонального правопросвітницького проекту «Я МАЮ ПРАВО!» Міністерство юстиції України та територіальні органи продовжують боротьбу проти проявів агресії серед дітей та підлітків: розуміючи, що проблема булінгу вражає своєю масовістю, ми вже сьогодні готові до протистояння жорстокій поведінці серед дітей.

Аби знайти шляхи вирішення даної проблеми, слід розуміти, з чим саме ми маємо справу: булінг – це агресивна і вкрай неприємна свідома поведінка однієї дитини або групи дітей, що супроводжується регулярним фізичним чи психологічним тиском. Вона має на меті завдання шкоди, виклик страху або тривоги, або ж створення негативного середовища у школі для іншої особи. Булінг виникає у ситуації, в якій існує реальний чи уявний дисбаланс сил. Загалом чіткого та єдиного визначення даного прояву агресії і досі немає, незважаючи навіть на те, що за даними дослідження UNICEF 40% постраждалих від цькування взагалі ні з ким не ділилися проблемою і не зверталися за допомогою. А що найстрашніше, 22% – вважають, що це нормальне явище.

Проте не тільки кількісні показники даної проблеми жахливо дивують суспільство, а і різноманітність форм також змушує замислитись над її вирішенням. Булінг може бути:

  • фізичним – завдання ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності;
  • словесним – обзивання, глузування або висловлювання, якими ображається стать, раса або сексуальна орієнтація;
  • соціальним – виключення інших із групи чи розповсюдження пліток або чуток;
  • в письмовій формі – написання записок або знаків, що є болючими чи образливими;
  • електронним (загальновідомий як кібербулінг) – розповсюдження чуток та образливих коментарів з використанням електронної пошти, мобільних телефонів (наприклад, надсилання СМС) і сайтів соціальних мереж.

Останній із зазначених видів потребує особливої уваги, оскільки настання ери соціальних мереж та віртуальної комунікації велика частина проявів агресії перейшла і на терени digital технологій. Саме тут діти є найбільш незахищеними.

Що таке електронний булінг або кібербулінг? Відповідь можна надати наступну: це електронне повідомлення, яке:

  • використовується, для виведення особи з рівноваги, залякати або збентежити її;
  • залякує, надокучливо пристає, збентежує, соціально виключає і наносить шкоди репутації та дружнім стосункам, за допомогою електронної пошти, мобільних телефонів, СМС і сайтів соціальних мереж;
  • включає приниження, образи і також може передбачати розповсюдження чуток, розкриття приватної інформації, фотографій або відео, або містити погрози завдати шкоду;
  • завжди є агресивним і болючим.

Як зрозуміти, що Ваша дитина стала жертвою булінгу та який подальший алгоритм дій?

Необхідно звернути увагу на деякі ознаки:

  • дитина не хоче йти до школи або ж може плакати чи почуватися хворими у шкільні дні;
  • відмова від участі у спільній діяльності чи соціальних заходах з іншими учнями;
  • починає губити гроші чи особисті речі, або ж приходити додому у порваному одязі чи з поламаними речами і при цьому да неймовірні пояснення та ін.

Наступним кроком для Вас, як для батьків, є звернення до класного керівника, завуча або директора школи із письмовою або усною заявою. У разі невдалої спроби вирішити проблему, Ви можете звернутись до поліції.

Для отримання правової допомоги ви можете звернутися до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103, який працює цілодобово та є безкоштовним в межах України.

Окрім того, функціонує Національна дитяча «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116 111, де надається психологічна допомога.

Слід також зазначити, що у разі виявлення у Вашої дитини проявів агресора (булера), то наслідки за вчинені ним дії та відповідальність повністю лягає на плечі батьків, тож не зволікайте та будьте уважні до Ваших дітей.

Вирішуємо гострі проблеми вчасно, разом із Мін’юстом!

Перспективи нової української школи: черкаський вимір

«Дітям цікаво ставати учнями нової української школи», – констатує педагог з 30-річним досвідом Ірина Грищенко

Які можливості отримують учні нової української школи? Які можливості дає самим школам освітня реформа? Про це йшлося на медіашколі, що у рамках всеукраїнського проекту «Медіашкола з Децентралізації. Курс-ІІ» 7-8 вересня пройшла у Черкасах.

– Коли я запитала у одного із першокласників, чи хотітиметься йому відвідувати школу, він підняв на мене оченята, які аж сяяли: «Там таке все гарне, мені цікаво ходити у школу!», – розповіла заступник голови Білозірської об’єднаної територіальної громади Ірина Грищенко.

Педагог із 30-річним стажем, останні 13 з яких була директором школи, розповіла про те, як реалізовується освітня реформа у об’єднаній територіальній громаді.

У центральній садибі громади, де мешкає понад 10 тисяч осіб, діє три школи – одна середня і дві – 9-річних. У смт. Ірдинь, із населенням у 900 мешканців, діє одна ЗОШ 1-3 ступенів (де не було скорочено жодного класу і жодного учителя).

– У рамках проекту нової української школи (вперше за багато років), держава дала кошти на нові парти, оргтехніку, закупку дидактичних матеріалів. Ми потрапили у трійку переможців конкурсу на найкращий проект опорної школи Черкаської області у 2016 році – і це дало можливість залучити 2,5 млн. грн. на опорний заклад, – зазначила Ірина Грищенко. – У центральній садибі створено опорну школу, дві інші зробили її філіями. Опорний заклад ми оснащуємо від нових сучасних парт до мультимедіа-обладнання та профільного оснащення кабінетів хімії, фізики, інформатики. Учні кожної з філій мають доступ до практичних занять на базі опорної школи – для цього у нас є шкільний автобус. Всі учні мають рівні можливості у навчанні, філії просто розташовані територіально ближче до місця проживання учнів. У перспективі розглядається підвезення до опорної школи і учнів НВК з смт. Ірдинь.

У 2017 році, на 1 учня опорної школи було витрачено 9,5 тисяч гривень, то у філіях – 14-16 тисяч, а НВК – 26 тисяч. Для порівняння: раніше мені як директору школи, давали на ремонт щонайбільше 4, 5 тисяч гривень.

Сергій Слинько, директор Черкаського Центру розвитку місцевого самоврядування (створеного за підтримки Програми “U-LEAD з Європою” та Мінрегіону) констатував, що освітня реформа дає нові можливості і новий розвиток для шкіл регіону.

– Для об’єднаних територіальних громад області освітня реформа дає можливість підвищити рівень отриманої дітьми освіти, – зазначив Сергій Слинько. – Школи у ОТГ роблять справжні ривки у якості освіти. Секрет цього – у тих ресурсах, які вони отримали – і які тепер можуть спрямовувати на освіту, і у тих навчальних можливостях, у яких вони тепер беруть участь.

Сергій Слинько навів приклад Білозірської ОТГ, де громада не лише закупила для шкіл інтерактивні дошки – при переатестації педагогів обов’язковим є продемонструвати проведення уроку із її ефективним використанням. Громада запросила із Києва консультанта, улітку зібрала учителів, які ознайомились зі всіма можливостями використання цих дошок.

Сергій Слинько зазначив, що сьогодні на Черкащині уже повноцінно працюють 26 об’єднаних територіальних громад – і ще 24 чекають перших виборів: Черкащина наразі є лідером із динаміки створення громад в Україні.

***

Проект «Медіашкола з Децентралізації. Курс-ІІ» реалізує Центр політичних студій та аналітики «Ейдос» за підтримки Програми для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «U-LEAD з Європою», яка фінансується Європейським Союзом та його країнами-членами Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією.

Марина МУХІНА,
громадський активіст,
м. Черкаси

Як стати гідом для свого читача: секрети сторітелінгу від журналіста The Wall Street Journal

Як писати легко про складне — пояснив журналіст Джеймс Марсон (James Marson), заступник керівника московського офісу The Wall Street Journal і Dow Jones Newswires. «Детектор медіа» занотував тези з його тренінгу, організованого Інститутом розвитку регіональної преси за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС.

Англієць Джеймс Марсон до переїзду в Москву впродовж п’яти років жив у Києві та працював у газеті Kyiv Post, тож мав нагоду вивчити особливості української журналістики. Він звернув увагу на відмінності в подачі матеріалу в Україні та США. Зі слів пана Марсона, автори в Україні не пишуть натграфів (nutgraf), дарма дають бекґраунд наприкінці статті та не бачать різниці між «м’якими» й «жорсткими» лідами.

Натграф — це абзац чи речення у вступній частині статті, що узагальнює зміст усієї історії, яку розповідає автор. Він пояснює читачам, чому цей текст важливий і чому їм варто його прочитати. У «жорсткому» ліді викладаються всі основні факти матеріалу: хто, що, де, коли і як. Тоді як «м’який» лід починає розповідати й пояснювати історію до того, як у тексті подаються основні факти. Наприклад, автор може почати розповідь із життєвої історії героя чи опису місця подій. Усі ці особливості важливо враховувати, щоби зрозуміло й послідовно викласти свою думку в тексті.

При цьому пан Марсон уважає, що 50 % часу, відведеного на написання матеріалу, має піти саме на створення перших 4-5 його абзаців. «Я можу кілька днів писати і переписувати ці перші рядки, допоки вони не стануть найкращим, що я написав за останній рік», — напівжартома наводить приклад тренер. Якщо початок буде невдалим, то й решта розповіді піде шкереберть, вважає журналіст.

Далі — конкретні поради Джеймса Марсона щодо структури тексту й подачі фактажу.

Готуємося до написання: вибір теми й думка про читача

Щоб написати хороший матеріал, у вас має бути вся необхідна інформація, хороша тема, вдалі інтерв’ю і влучні цитати в них і, звісно ж, документи.

Як обрати тему? Наприклад, ви пишете про корупцію, а вона є дуже поширеним явищем в Україні. Треба, щоб обрана вами тема насамперед була цікавою й важливою для читача. Тож це має бути або місцева проблема, або щось нове (скажімо, зовсім нова корупційна схема), або щось дивне. І зовсім не важливо, що це вам чи вашим колегам цікаво, адже нас усіх цікавить дуже багато речей.

Ось ви знайшли тему, документи, перевірили їх. І тоді ще раз маєте подумати, чи цікаво це читачеві. Іноді, коли ви вже копнули, це виявляється чимось дрібним. Тоді не треба шкодувати вже згаяні сили й час, боятися невдоволення редактора — треба просто залишити цю справу. Не потрібно писати нічого не варті матеріали.

Якщо ж вирішуєте писати статтю, то далі шукайте героїв, дізнавайтеся точки зору протилежної сторони й експертів. Але не забувайте, що є багато псевдоекспертів, особливо політологів.

Про «м’які» та «жорсткі» ліди, натграф, суперцитати й «кікер»

Найпростіший спосіб розповісти складну тему, наприклад, про корупційну схему або фінансові махінації, — це вибрати один приклад і на ньому побудувати оповідь.

Найпоширенішою є така схема роботи: заголовок, 3-4 абзаци з найважливішою інформацією й далі — більш деталізована розповідь.

Є два різні види лідів: «твердий» та «м’який». «Твердий» лід від самого початку пояснює, що відбувається. Хто, що, де, коли і як — це інформація, яка має даватися в першому абзаці. «М’який» лід написати значно складніше. Він має захопити, зацікавити читача. При цьому дуже круто, коли кінцівка статті пов’язана з вашим «м’яким» лідом. Так ми повертаємо читача до початку, в нього виникає відчуття цілісності.

Натграф — це четвертий чи п’ятий абзац вашого тексту. Він коротко й потужно пояснює читачеві, про що ваш текст. У ньому може даватися навіть трохи бекґраунду до історії. В Україні натграф не використовують, але без нього тексти дуже погано читаються. Натграф пояснює читачам, чому порушена вами проблема важлива саме тепер і для цього міста чи для цієї країни. Якщо ви не можете цього пояснити, то навіщо взагалі це пишете?

Перед чи після натграфа (зазвичай після) йде суперцитата — найкраща з усієї статті, яка найбільш вдало пояснює або показує реакцію на все, що відбувається. Вона має бути пов’язана з натграфом та зазвичай не містить інформації, фактів. Цитата передає аналітичну думку чи емоцію.

Загалом, усе в тексті має бути пов’язане, ми не можемо перестрибувати з одного на інше. Керуйтеся цим принципом при виборі цитат. Іноді ми спілкуємося з героєм три години, а беремо в матеріал лише кілька коротких цитат.

«Кікер» (від англ. kick — стусан, поштовх) — це абзац, яким ви завершуєте свій текст. Він підсумовує всі важливі частини вашої розповіді. В «кікері» ви можете повернути читача до початку матеріалу. Найпростіший спосіб це зробити — використати цитату.

Деталі — дозовано, бекґраунд — коротко на початку

Важливо не перевантажувати деталями текст, інакше це гальмуватиме оповідь. Водночас деталі можуть формувати загальну картину, тож не відмовляйтеся від них зовсім.

Наприклад, давати ключову інформацію про компанію — коли вона була заснована, хто власник, скільки людей там працює тощо варто, якщо ці деталі важливі для теми матеріалу. Краще давати такі подробиці поступово, а не в трьох нудних абзацах поспіль. Щось можна сказати після цитати. Якщо цитуєте генерального директора, можна потім додати, що він заснував компанію в такому-то році з таким-то партнером.

Кожне слово — це вибір. Пишучи, ви весь час робите вибір. Наша робота — залишити найголовніше. Якщо ви пишете новину про «вбивство» Аркадія Бабченка, запитайте себе, що важливіше — що йому 41 рік чи що він журналіст, який втік із Росії? Те, що важливіше, ви й напишете першим у ліді. Найважливіше для вдалого сторітелінгу — вибрати головне.

Пишучи про корупцію, треба пояснити, про які масштаби йдеться. І мова не тільки про цифри. Чотири мільйони доларів — це нібито багато, але якщо зазвичай на таких схемах фігурують мільярди, то треба розуміти, що це мало.

Давати передісторію (бекґраунд) у кінці — велика помилка українських журналістів. Її треба давати на початку, а не писати: «До речі, нагадуємо, ця людина — вбивця». Треба одразу інформувати читача, ким є той чи інший герой чи та чи інша компанія. І завжди пам’ятати, що читач не знає багатьох політиків — якщо це не президент Порошенко.

Увага до читача

Те, як ми пишемо, має особливе значення, бо в читача багато альтернатив. Кожне слово, речення та абзац — це можливість для нього втекти у Фейсбук. Треба намагатися зробити все, аби читач лишився на сторінці вашого тексту.

Завжди думайте про своїх читачів, розумійте їх. Добре писати — значить давати все в правильному порядку та щоб це легко читалося. Ніщо в тексті не має відволікати читача від головної теми. Пам’ятайте, що читач нічого не знає про історію, чогось не розуміє. Йому потрібно це пояснити. Важливо писати просто. Пишучи, ми маємо взяти читача за руку й вести, наче гід.

Подаючи важливі факти, краще не дуже дробити речення, тому що між ними читач відпочиває, а потрібно щоб він не відривався, не втрачав інтересу.

Коли вам потрібно зробити перехід від однієї підтеми до іншої — наприклад, до нового героя, варто написати коротке речення. Це спрацьовує як сигнал для читача й перехід відбувається легше.

Важливо не повторюватися. Є така фраза в англійській мові: «Убивай своїх коханих» (Kill your darlings). Саме це треба робити, коли редагуєш свою статтю. Навіть якщо у процесі ти відзначаєш: який це цікавий факт, як гарно написано, яка влучна ось ця цитата чи як важко було її дістати, але вони не є критично важливими, — треба все це видаляти, хай як шкода.

Наприклад, ми з колегою працювали над статтею про Ельвіру Набіулліну — очільницю Центробанку Росії. Дізналися, що охоронці перебувають поблизу неї навіть в офісі банку. І на інтерв’ю вона прийшла з п’ятьма охоронцями. І ми мали вирішити, яку з цих двох деталей залишити, адже наша стаття має обмежений обсяг: до 2 тисяч слів. Тож ми просто за кількістю слів не мали змоги лишити обидві. Та й суть у них одна — що Набіулліна дуже боїться за своє життя. І це зрозуміло: одного з її попередників, який хотів трохи навести лад у цій сфері, застрелили.

Завжди, коли редагуєте, думайте, як сказати лаконічніше: чи потрібен цей абзац або речення взагалі, а якщо так, то як їх можна скоротити.

Кілька порад насамкінець

Що ще треба зробити, аби писати краще? Зрозуміти, коли, як і де вам працюється якнайкраще. Скажімо, мені краще під музику й не важливо де, головне, щоб мене ніхто не відволікав. Найефективніший я вранці.

Я не роблю план, а просто сідаю й пишу. Інколи по 50 разів переписую, поки не зрозумію, як краще. Не завжди починаю з самого початку — часом це якась інша частина статті.

Звісно, також треба читати більше матеріалів колег — тих, хто вам подобається, хто, на вашу думку, добре пише. Якщо я знаходжу свого автора, то одну за одною читаю його статті: й нові, й за 1990-ті в інтернеті вишукую. Щоби зрозуміти, чому це круто написано.

Також треба читати художню літературу, зокрема вірші. Поети — найкращі письменники, бо вони повинні підбирати дуже точні слова й не можуть лишити нічого зайвого — інакше зіб’ється ритм.

У мене завжди відкриті у вкладках онлайн-словники dictionary.com і thesaurus.com. Вживши якесь слово, я часом переглядаю, що воно означає, з якої мови походить, упевнююсь, що воно найбільш вдале й має саме той відтінок, який треба. Хоча я пишу тільки рідною мені англійською мовою.

Щодо сторітелінгу немає ідеального рецепта, головне — працювати над собою, вчитися й розвиватися з кожним наступним матеріалом.

Катерина ТОЛОКОННІКОВА

Тетяна ГОРДІЄНКО

detector.media

Козаки Колоброд та Ворон представили 20 видів козацької зброї (ВІДЕО)

Кожна країна має власні традиційні бойові мистецтва, що накопичувались віками і лише на цих землях ми маємо традиції по яких ми можемо сміливо вважати, що зростали вони тисячоліттями.

Наші друзі – козаки Колоброд та Ворон, з творчого об’єднання «Золота паланка», представили 20 видів історичної козацької зброї:

Нагайка. Всі знають, що символом влади гетьмана була булава, полковника пернач, що москалі звуть шестіпьором, а в козака-запорожця шабля та нагайка.

Назва нагайка походить з найдавнішої мови, відомої зараз – санскриту. Плетіння зі шкіри нагадує саме шкіру змії і коли ви всі пригадаєте в Кіплінга, як звали удава – Наг. Все стає зрозумілим…

Козаки використовували її не лише як символ влади чи для відлякування від коня вовків, а і як зброю.

Саме з неї і почнемо цей показ володіння зброєю.

Ніж, два ножі. Вам демонструються елементи ближнього бою. Хоч насправді до ближнього бою був бій на віддалі коли козаки поливали ворога з гармат ядрами, з мушкетів та пищалей свинцевими кулями. А з луків – тисячами стріл. Проте це набої, що мають звичку закінчуватись і лише тоді козаки вступали в ближній бій. Коли вже не було куди подітись. Та існувала когорта козаків для яких володіння ножем було основним. Це розвідка, що в козаків звались пластунами. Це від них пішло «повзати по-пластунські» і це в них був розвинений бій ножем. Це їм треба було безшумно заволодіти одним з ворогів, аби вивідати всю інформацію і так само безшумно полишити зону ворога.

Коли їм ставили більш важливіші завдання по знищенню без галасу охорони чогось найбільш цінного для козаків – обозу ворожого з порохом, щоб забрати його собі, вони це з завзятістю виконували.

Гарапник. Всі пам’ятаєте, мабуть, кіно про Індіану Джонса з його неперевершеним довгим батогом. Але ж не було б в нього того, коли б не було в козаків гарапника і вони не навчили би інших, як ним користуватись. Звук, що появляється коли кінчик гарапника при розгоні долає надзвукову швидкість використовувався для відлякування домашньої худоби, а в бою маючи таку швидкість він міг наносити пошкодження дуже суттєві людині, розриваючи його покрови…

Шабля (ліва рука). Ознака вільної людини є зброя з якою він ходить. Козаки завжди були озброєні і не давали спуску жодному ворогу. Коли давні лицарі були озброєні мечами. То продовженням меча в середні віки стала шабля. Походження шаблі від меча передало не тільки наявність гарди-захисного елемента для руки, а і шляхетне поводження власнику. Це додавало йому право вирішувати спірні питання і в мирний час з тими. Кому не до вподоби міг прийти козацький чуб, чи ще щось з вигляду чи поведінки козака-запорожця. Якого не дуже любили шляхтичі і намагались показати своє вище становище. Лише шабля урівнювала всіх у правах і доводила. Хто найбільший лицар з двох. Хоч двобою ви зараз і не побачите, але можете уявити перед козаком уявного воїна, та побачити, що козак може подолати ворога «одною лівою», як кажуть.

Палиця (довга жердина). Загалом козацьку зброю можна поділити на декілька видів: довгу, середню та коротку.

Приклад довгої зброї це звичайна довга жердина, що не дозволяла ворогу близько підійти зі своєю зброєю і допомагала захищатись та нападати.

Козацькі загони часів визвольної війни були споряджені не лише козаками. А і добровольцями з селян, які і використовували навіть такі палиці. Поки не здобували зброї.

Ланцюг. Зброєю для козака могло стати навіть те, чим приковували козаків на галерах. Історія умовчує яким дивом відомий всім наш кошовий отаман Іван Сулима зміг звільнитись з полону та ще захопити галеру та 300 яничар на ній, але це відбулось. Він зміг сам звільнитись. А захоплених яничар на захоплених галерах доправив до Риму і подарував Папі Римському. Той відзначив це заслуженою нагородою – орденом, проте цей орден не врятував життя Сулимі, коли зрадники здали його на розтерзання полякам.

Ви зараз побачите, як можна орудувати ланцюгом, як зброєю.

Корч. Прості види зброї іноді являють велику небезпеку. Від якої не може встояти жоден захисний обладунок чи зброя. Одним з таких є корч.

Маючи на кінці деревини потовщення та різні виступаючі елементи він міг наносити небезпечні травми коли потрапляв на любу частину тіла ворога. Подібним чином діяла і довбня, яку іноді укріплювали ще металом. Саме металеві надовби могли пробивати панцирі тих самих лицарів-гусар більшість з яких поклали голови в битві під Батогом. Що король польський після неї пішов в монастир, не витримавши докорів сумління.

Шашка. Потрапивши, після знищення Запорозької Січі Катериною другою в 1775 році на Кавказ, козаки побачили там ще один вид зброї – шашку. Походження шашки іде від ножа. Тут немає гарди, що захищає руку, тому і володіння нею відбувалось всього декількома прийомами нападу чи захисту на коні. Коли ж козак опинявся з нею на землі. То захист в нього був лише на кінчику шашки. Прийоми володіння шашкою називаються фланкуванням. Коли все обертається навколо центру, яке займає козак.

Рубка. Шабля козацька може наносити велику шкоду ворогу і завдає різані рани іноді розрізаючи навпіл те, що потрапляє їй на шляху. Те, як це відбувається вам і продемонструє козак Колоброд.

Два серпи. Та не завжди козаки були на Січі та були озброєні. Іноді вони все ж обробляли землю. Вирощували хліб та доглядали за врожаєм. Коли на поле, де працювали в цей час козаки. Нападали татари. То відбиватись вони могли тим. Що було під рукою. Якщо були серпи. То серпами. Але були серпи. Пристосовані до бою, від звичайних вони відрізнялись тонким загостренням(демонстрація серпів), що могло пробити скрізь кільце кольчуги та завдати пошкоджень і болючих ран. Одним серпом він міг захиститись від ран, а іншим нападати, завдаючи нищівних ударів в слабо захищені місця, або розрізаючи линви. Якими були затягнуті обладунки на ворогу. Такі серпи були знайдені нещодавно на місці битви під Берестечком.

Шанці (піхотна лопатка). Другим елементом, що мав інше призначення ніж збройне, була лопатка, або шанці, якими окопувались козаки, коли доводилось оборонятись малими силами десь в полі…

Досі цей вид зброї є в арсеналі вояків і окремі підрозділи тепер вже десантно-штурмових бригад вивчають прийоми володіння лопатками в ближньому протистоянні з ворогом.

Старшому поколінню їх застосування радянськими військовими підрозділів ВДВ, вирощених Маргєловим, ввійшло до пам’яті, трощенням голів протестувальників в Тбілісі, яке залишилося в історії під назвою «Трагедія 9-го квітня 1989 року». Тоді люди вийшли з гаслами проти комуністичного режиму СРСР і отримали відповідь від уряду саперними лопатками…

Але ж не для того козаки розробляли ті прийоми. Вони були розроблені для захисту від озброєних нападників, коли зброї під руками не було…

Кістень. Та повернемось до старих часів. Тоді був цікавий звичай в більшості урядів – бунтівників. що царський, що польський уряди, а бунтівниками для них були вільні козаки-запорожці, вони позначали їх всілякими понівеченнями, що наносили на обличчя.

Історію про один від зброї відкопав нещодавно. Мова іде про кістень, це такий вид зброї, де до палки на кінці прикріплюється ланцюгом металевий великий шар з колючими наростами…

В москалів збереглась легенда про Філька Рватого. Прізвисько «Рватий» він заслужив за те, що бунтував, то йому порвали ніздрі. Так от цей Філько ввійшов в історію тим, що вправляючись таким кістенем знищив пів загону стрільців, а це, без малого, 50 чоловік…

Шабля та ніж. Все одно, головною зброєю нападу та захисту в козака були шабля та ніж. Поєднання короткої та довгої зброї дозволяло козаку маневруючи навколо ворога завдавати рани і поступово перемагати та до того ж і не одного ворога…

Спис. Побачивши дію з короткою і середньою зброєю. Час побачити володіння довгою.

Спис відноситься саме до цих видів зброї. Списами козаки зупиняли кінноту ворога, не даючи прорвати свої ряди, ті списи встромляли в землю і направляючи на коней чи на наїзника, могли урівняти свої шанси на майбутнє. Коли той ставав . в кращому разі для нього, таким самим пішим…

Далі спис вже використовувався як такий, що не давав ворогам близько підійти і яким він міг добити супротивника що впав на землю.

Дві коси. Коси споконвічно використовувались простолюдинами в боротьбі проти нападників.

Декілька кіс без держаків збереглись в землі на місці, все тої ж, славнозвісної битви під Берестечком.

Володіння довгими косами просте, бери та коси.

Козак Колоброд продемонструє короткими косами, що іноді використовували замість серпів, прийоми володіння при нападі та обороні.

Сокира (алебарда). Коли козацька сокира використовувалась козаками і в бою, і в побуті. Такою сокирою(демонстрація) можна було і козацьку чайку вирубати і лодку-довбанку, і в бою застосувати. То алебарда це чисто бойова сокира.

Прийоми володіння алебардами відточувались роками охороною султанів, королів та царів. Козаки не поступались їм вмінням володіти цим видом зброї і не загубили їх у віках. Козак Колоброд тому підтвердження.

Коса. Ми вже згадували косу довгу і тепер вам буде продемонстровано. Як володіти бойовою косою. Що від звичайної відрізняється методом кріплення. Коса закріплювалась на кінці жердини так, що появлялась можливість прямих колючих ударів, як в списа…

Проте коли в списа лише колючі удари, то косою наносились важкі різані тілесні ушкодження ворогу.

Дві шаблі. Володіння двома шаблями вважалось верхом майстерності козака. До такого козака не міг підійти близько жоден ворог. Існує легенд про наш славний Кодак. Коли його вперше побудували 1635 року. Він вперше і був зруйнований. Так от легенда каже, що зруйнував його отаман Іван Сулима. За якого ми вже згадували. В легенді описується. Що начебто фортеця була неприступна, та і гарнізон був завеликий. Про те, що нападаючі мусять мати перевагу в кількості в декілька разів і досі це є установленою військовою наукою константою. Та Іван Сулима козакам наказав брати по дві шаблі, чим і зробив свою перевагу в бою… Легенда легендою, а володіти двома шаблями і зараз не всі козаки можуть.

До речі, у прикладі володіння двома шаблями були показані нові елементи, які зараз вже ніхто не робить – удари горизонтальні та знизу вгору: