4 березня 2020 року, у «Білій Залі» Дніпровської міської Ради, відбулися загальні збори Громадської Ради Дніпра, у яких взяв участь член Громадської Ради Дніпра, Голова Правління громадської організації «Гуманітарний рух» Юрій Смола та, у якості гостя, фахівець зі зв’язків з громадськістю, консультант з економічних питань громадської організації «Гуманітарний рух» Кіра Шаня.
У громадській раді при міськраді Дніпра найближчим часом з’явиться бек-офіс, до якого зможуть звертатися мешканці. При об’єднанні також працюватимуть дванадцять різнопрофільних комітетів. Новий очільник ради Геннадій Корбан серед основних її завдань назвав контроль виконавчої влади через думку громади.
«Коли ти – ділова та заможна людина, але нічого не робиш для тих, хто довкола тебе, то все це нічого не варте. Тобі стає некомфортно жити там, де люди живуть погано. Тож, якщо я маю таку можливість, чому я не можу присвятити себе хорошим справам. Я люблю це місто і хочу зробити щось для людей», – сказав Геннадій Корбан під час пресконференції 4 березня.
Очільник громадської ради при міській раді Дніпра також наголосив на важливості подальшого формування культурного середовища. Геннадій Корбан анонсував, зокрема, відкриття у Дніпрі великого культурного центру – альтернативного, недержавного і цікавого для всіх. За його словами, резидентами там уже погодилися бути культурне посольство Чехії та французький культурний центр «Alliance française». Говорячи про свої перспективи у міськраді, пан Корбан зауважив, що більше за політичні висування нині йому імпонує «мерія добрих справ».
20 лютого 2020 року, п’ять членів ГО “Гуманітарний рух”, що навчались за програмою підготовки офіцерів запасу, успішно закінчили Кафедру військової підготовки спеціалістів Державної спеціальної служби транспорту при Дніпровському національному університеті залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна та склали військову присягу вірність українському народові.
На фото: Олександр Пісаревський, Станіслав Пасічник, Юлія Дмитрова, Дмитро Поворотній, Ігор Куліковський, Юрій Смола.
12 лютого по розпорядженню Семенченко мене командирували до Бахмута, де була розполага нашого батальйону Донбас. Вже близько до вечора коли ми проїжджали Миколаївку, нам стало відомо що наші бійці потрапили у засаду й маємо втрати. В Бахмуті вже дізналися що їм надали завдання зачистити село в якому були бойовики сєпарів. Перед цим арта спрацювала по ньому й тепер треба їх добити. В село пішли наші та десантники або піхота (точно не пам’ятаю) та з ними були танк та декілька БМП. Коли вони підходили до селища то на дорозі ще були декілька “фаготів”. Свої були. Бійці зайшли в село й пішли двома напрямками паралельно. Й коли дійшли до школи то по ній відкрили вогонь. Нікуя арта не спрацювала. Усі залпи лягли за селом в полі. Ніхто з командування сектора не перевірив результатів артнальоту перш ніж посилати туди бійців. В школі було більше ніж 140 бойовиків. Й ніхто не перевірив по дорозі уздовж села що є в посадці. Коли розпочався бій, з посадки з’явились російські танки… Бронетехніка втікала першою. Наші бійці відступали під вогнем ворогів. Коли вийшли з села то й “фаготів” вже те ж не побачили. Лише один екіпаж бронетехніки повертався до них та допоміг вивезти поранених. Здається що то був екіпаж танку.
В располаге я зустрічав нашого грузина Датіко (Давида), якій в цей день з друзями зумів десь у полі захопити 17 “апалченців”. Двох з них він привів з собою, останніх віддав СБУ. Я тоді засняв тих полонених. Але ми вже отримали приказ покинути цю располагу та йти в Опитне що за Бахмутом. Було вже 23 години й ми поїхали до Опитного.
Нам віддали будинок культури. Лягли спати на підлогу у своїх спальних мішках. Хто на сцені, хто в кімнатах, хто в фойе…
Зранку поїхав в Бахмут. Треба було з’йомку відправити Семену. В центрі зайшов в кафе – піцерію та швидко попрацював. Вийшов попалити цигарку… Ось тут по Бахмуту вдарили градами. Я почув як над нами пролетіли снаряди… потім вибухи… Ще раз… Посеред вулиці побачив дівчинку років 14, вона була так перелякана що завмерла на місці. Схопив її та втягнув у кафе. Казав дзвони до батьків – заспокой їх що ти жива.
Коли повернувся до наших, то Датико вже повернувся з розвідки та привіз трофейний міномет. Напевно “апалченці” втратили його.
Я сказав командиру взводу що мені треба зброю. Він швидко знайшов мені “калаш” та 2 магазини.
Вже пізно увечері прийшов зампотех 30 ОМБР. Він казав що по Бахмуту стріляли касетними снарядами. Одна жінка з дитиною попала під вибух біля свого дому… Частина снарядів не вибухнула. Й цілий день вони знешкоджували їх. Показав нам фото касет котрі не вибухнули. Така собі квітка ромашка з пелюстками, а посеред металеві кульки.
Було вже пізно. Ми тільки полягали спати, як нас усіх підняли. Була перша година ночі. Начштабу батальйону Сват казав що командування просить допомогти бригаді (яка наших кинула напередодні в селі). Бійці розсердилися. Посилали нах. Сват дуже наполягав. Але офіцери підтримали бійців. Казали – куди йти серед ночі, незнамо куди, не відомо що й де… Тоді він почав дзвонити Семену й докладав йому. Але бійці забрали у нього мобілу та один казав Семену що вони нікуди не піде особливо під командою Свата, та що йому нема довіри від бійців. Після того Семен дав нам наказ нікуди не йти та чекати його.
Зранку 14 лютого Семен терміново прибув до нас. Він відсторонив Свата, та почав сам командувати. Ми отримали наказ висуватися в Миронівсько-Дебальцевский напрямок. Логвінове вже було зайнято ворогом. Я швидко надів бронік, підхопив калаш, камеру, та бігом з бійцями до вантажівки.
Миронівка 14.02.2015. Дебальцевський напрямок.
Ми рухаємось в Миронівське. З нами по дорозі ще рухається ЗСУ. Трохи тривожно – ворожі дрг можуть обійти Миронівку і захопити дамбу. Тоді пздц. Але настрій у всіх бойовий. Тільки Семен навіщо зупиняється біля блокпоста, щось там дзвонить по мобілі, позує журналістам… Якого біса він їх за собою тягне? Але далі вони з нами не йдуть. Рухаємо знову. Ось й дамба. Команда їхати по дамбі швидко-швидко – може бути обстріл. Проїхали. Ось й Миронівка. Сюди вже підтягнулася й 30 ОМБР. А я щось згадав що 14 лютого це ж Валентина день. Йєххх, а з ким цьоматись? Стрибаю з вантажівки… Назустріч мені йде молода жінка з очами як синь небесна! Побачила на мені чорни берет та – Ой якій гарний морпіх! :)))) Та обіймає й цьомає 🙂 Ось тобі й Валентин – казав я собі!
Семен вже пішов до будинку де штаб ЗСУшників, переговорив там й дав команду – один взвод йде назад, до дамби та займає там позицію для оборони дамби. Другий взвод йде на розвідку у напрямку де була бійка. Там у полі залишився наш побратим – позивний Партизан. Він сильно поранений.
По Миронівці йдуть танки – це 30 ОМБР підтягується. Зустрічаю вже знайомого зампотеха. Сфоткалися з ним на пам’ять. Де то на том краю Миронівки арта бригади почала працювати у напрямку де ворожи сили. Бухає постійно. Сіро, під ногами земля розкиснула. Час тягнеться довго. Чекаємо розвідку. Через 2 години вони повертаються. На півдорозі ледве не нарвалися на російські танки. Наші рухалися полем та першими побачили їх на дорозі. Далі йти було неможливо. Й хлопці відійшли назад. Семен постійно в будинку де військові командири. Й раптово почався обстріл. Знову гради, по нас. А поряд зі мною хлопці з нашою базі котрих Семен кожен раз бере з собою для охорони. Усі шість бійців ще не обстріляні. Новачки. Командую – усі в погріб! Швидко. Сам останнім зайшов та стою з камерою біля входу. Гради летять через нас в полі між Миронівкою та Михайлівкою. 30-ка відповіла – обстріл закінчився. Вже вечір. Семен командує повертатися на базу. Їдемо до Опитного.
Приїхали вже в північ. Дивлюсь на будинок – світла нема, у вікні першого поверху горить свічка. Що таке? Поки нас не було по селищу вдарили “ураганами”. Біля нашого будинку культури порушило електропроводи, водопровід, та в селищі газопровід. Снаряди порушили будинок де була стоматологічна клініка, та ще лягли між нашим будинком та табором артилеристів серед автогосподарства. Отак. Ні світла, ні тепла, ні води… Лягаємо спати голодні. Зранку розберемося, а зараз усі втомилися.
12 лютого 2020 року, у «Білій Залі» Дніпровської міської Ради, відбулися загальні збори Громадської Ради Дніпра, у яких взяв участь член Громадської Ради Дніпра, Голова Правління громадської організації «Гуманітарний рух», Юрій Смола.
На загальних зборах обрали 14 нових членів. Серед них відомі особи — бізнесмен Геннадій Корбан, старша донька мільярдера і мецената Віктора Пінчука — Марія, і Станіслав Жолудєв, голова правління Комітету виборців України. Остаточно затвердити їх у складі органу мають депутати міської ради на наступній сесії, 19 лютого.
Окрім того, на зборах підтримали пропозицію розширити повноваження громадської ради. Наприклад, аби вона мала право у п’ятиденний термін звернутися до міського голови щодо ветування певного рішення міської ради. Представники громадської ради проголосували за необмежений строк повноважень ради. Голову ради на засіданні 12 лютого не обирали. Але в кулуарах найбільш імовірним претендентом називають Геннадія Корбана. Чи мають такі чутки під собою підстави — дізнаємось 19 лютого, після чергової сесії міської ради Дніпра.
Олег Ростовцев, представник громадської ради, член правління єврейської громади Дніпра:
«Це значне переформатування громадської ради. І це правда, що громадська рада в прошлому форматі не дуже добре працювала. І вона не дуже багато чого зробила. І це є питання в тому, в чому полягає мета для громадської ради. На мій погляд, це мета в тому, щоб ставити ціль, щоб було куди рухатися місту. Не як це робити, не бути лобіюванням тих чи інших програм, а щоб це було стратегічне бачення»
10 грудня 2019 року, в ГУНП в Дніпропетровській області, командира та бійців добровольчого підрозділу «Сармат», серед яких Голова Правління ГО «Гуманітарний рух» — Юрій Смола та ще чотири представники ГО «Гуманітарний рух», нагороджено відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
Для довідки:
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» — державна нагорода України — відзнака Президента України, що встановлена з метою гідного відзначення осіб — захисників суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях.
5 грудня 2019 року, напередодні 28-ї річниці Збройних сил України, міський голова Дніпра Борис Філатов вручив пам’ятні подарунки українським захисникам. серед яких були представники ГО «Гуманітарний рух», командир та добровольці підрозділу «Сармат» – Олександр Пісаревський, Ігор Куліковський та Юрій Смола.
Мер згадав часи, коли п’ять років тому працював на посаді заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації.
«На цій сцені (де проходила церемонія нагородження військовослужбовців, — ред.) неможливо було знаходитися, адже вона була вщент заповнена волонтерською допомогою для армії. Це було таке місце сили, куди люди приносили все, що могли. Вони розуміли, що цим вони наблизять перемогу. Говорячи це сьогодні, я б хотів, щоб ми всі, незалежно від політичних уподобань, особистих симпатій, пам‘ятали ті часи, коли разом до кінця і брат за брата. Заради пам‘яті тих, хто нині, на жаль, уже не з нами», — сказав Борис Філатов.
5 грудня 2019 року, у Міжнародний день волонтера, міський голова Борис Філатов зустрівся з волонтерами Дніпра. Він вручив їм почесні відзнаки.
Полеглих за свободу та незалежність України вшанували хвилиною мовчання. «Після подій 2014 року, війни 2015-го, активних бойових дій в України, слово «волонтер» набуло іншого сенсу та наповнилося глибоким змістом. Але хотілося б, щоб ми потихеньку починали відходити від поняття, що волонтер — це війна. Волонтер — це велике серце, емпатія. Для волонтерів головне — огортати своєю любов‘ю, турботою та увагою кожне живе серце на планеті Земля», — зазначив Борис Філатов.
Подяки від Дніпровського міського голови отримали 18 волонтерів. Серед яких є члени ГО «Гуманітарний рух» – Жанна Єрмоленко та Андрій Кузьмін. Це — люди, котрі дбають не лише про українських бійців. Вони також мають активну громадянську позицію, опікуються добробутом тварин і розв’язувати проблеми людей з інвалідністю у Дніпрі. Самі волонтери переконані: у їхній діяльності треба бути чесними, порядними та справедливими людьми, котрі розуміють важливість того, що роблять.
16 жовтня 2019 року у Дніпровському педагогічному коледжі Дніпропетровської обласної ради відбулась зустріч поколінь. Крім представників ГО «Гуманітарний рух» у цей день до коледжу завітали гості: зв’язкова УПА — Зосименко-Бонацька М.С., учасники бойових дій на Донбасі, волонтери, члени родин загиблих.
У рамках заходу згадали історичні зміни українського війська: козаки, визвольна війна 1918-1921 рр., бій під Крутами, воїни УПА, АТО — російська-українська війна.
На заході присутні студенти 1 курсу та заочного відділення, викладачі та співробітники коледжу. Для більшості з них, такий захід — перше знайомство з реалізацією державної програми національно-патріотичного виховання.
13 жовтня 2019 року, напередодні святкування Дня захисника України та Покрови Пресвятої Богородиці у Дніпровській міській раді відбувся урочистий захід, на якому нагородили 20 бійців – учасників АТО/ООС – пам’ятними медалями «Захиснику Вітчизни». Серед нагороджених, також, члени ГО «Гуманітарний рух» – Євген Галь та Андрій Кузьмін.
«Для мене дуже велика честь знаходитися між вами – людьми у формі. Коли почались бойові дії, всі ми знаходилися хто на передовій, а хто в тилу. Сьогодні від мера Бориса Філатова та усієї Дніпровської міської ради хочу подякувати вам за те, що бороните свободу та незалежність України», – відзначив заступник міського голови Дніпра Едуард Підлубний.
Він також наголосив, що Дніпро – це форпост, який зупинив «російську весну». Зараз багато комунальних підприємств міської ради очолюють ветерани АТО. Так, ще у 2014 році вони стали на захист суверенітету держави, а, повернувшись до мирного життя, продовжили допомагати країні, працюючи у структурах муніципалітету.
У свою чергу волонтерка, професор кафедри, ДРІДУ НАДУ при Президентові України Таїсія Крушельницька додала: «Усвідомлення великої війни прийшло у вересні 2014, коли я з допомогою приїхала в лікарню імені Мечникова – форпост військової медицини України. Нам вдалося вистояли завдяки дитячій молитві, нашій єдності та вашій мужності. Це нам дало сили тоді й це вселяє впевненість сьогодні, що ми всі разом здобудемо перемогу».
